Невигадана історія

Втомившись від тяготи війни та несправедливости командування Льоха Городань пішов у СЗЧ. Він влаштувався за договором на цукрову фабрику, де працював до бусифікації, і кілька місяців потім жив у будці прямо на території підприємства – дуже боявся, що до нього додому прийдуть, що, звісно ж, і зробили кілька разів. Мився в загальному душі, їв у цеховій курилці й виходив за паркан лише щоби докупити їжі.

Але він все невдовольнявся й кропітка праця йому швидко здалася негідною того, хто горів у окопі за Батьківщину. Він звільнився, прихопивши із собою лояльного п’яницю Сергія Байбаченка, та почав шукати інших шляхів заробітку. Зійшлися товариші на тому, що було би непогано пограбувати якийсь середній приватний будиночок і рвонути через Тису, де вже й почнеться справжнє життя.

Кілька днів вони підшукували симпатичний будинок, не бідний з виду, але й не такий заможний, щоби там були камери чи сигналізація від приватних охоронних компаній, яких так багацько розвелося після 24-го лютого. І ось пригледіли вони собі навіть такий, де не помітили ніяких ознак собаки. Була перша година дня вівторка, коли вони перелізли через паркан і почали відчиняти ломом двері, досить методично. Одразу за першими дверима стояли другі, для утеплення, та цього разу незачинені, хоча й мали барашик.

Коли вони увійшли, то побачили на стінах кілька оленячих голів і картинних репродукцій, що свідчило про правильність вибору. План був простий: перерити все у пошуках готівки, цінностей, платіжних карток, з якими якось-то потім буде, і, можливо, прихопити з собою ще щось невелике.

Яким же було здивування двох горе-крадіїв, коли з’ясувалося, що тамтешній господар зачиняв двері тільки за звичкою, а не за потребою, і що він насправді спустився на кілька годин до льоху, прилаштованого під кімнату для дозвілля. Так склалося, що це був двометровий амбал атлетичної статури й вагою близько сто сорока кілограмів. Він опинився прямо за спиною двох товаришів, спіймавши їх на гарячому. Скориставшись ефектом несподіванки та своїми фізичними перевагами, він без проблем впорався з алкоголіком і хирлюватим дезертиром – відмутузив їх добренько й зв’язав.

Що характерно, Борис Костенко, господар дому, надавав перевагу товариству чоловіків і вже відсидів десять років за зґвалтування кількох неприхильних незнайомців з вулиці. Після виходу він вирішив не порушувати закону. Зайнявся колекціонуванням біблій різними мовами, пляшок від елітних алкогольних напоїв з АТБ й завів собі постійного коханця на утриманні Валіка, з яким і жив до самої трагічної смерти останнього.

Валік загинув на цій війні…

Справа в тому, що одного рокового дня світло дали не за графіком, і Валік зі своїм членом у розетці згорів. Тому Костенко був останнім часом, м’яко кажучи, не в гуморі й терпів вимушене сексуальне утримання. Додавалося й те, що він зненавидів державу, яка відібрала в нього коханця, та переживав щодо неї внутрішній бунт. Тому й не став викликати патрульну поліцію, а вирішив поєднати приємне з необхідним. Він спустив двох бідолах до свого льоху, де систематично ґвалтував їх і сексуально знущався над ними як тільки міг. Те, що Льоха по дурости поблагав ще до першого заходу про пощаду, аргументуючи тим, що він в окопі горів за всіх, було точно зайвим, адже в агресивного гомика з’явився черговий привід відігратися на тих, кого він вважав непрямою причиною своїх нещасть, на низькопоклонниках держави, що й було артикульовано. Коли ж Льоха відчайдушно провив, що він СЗЧ одразу пілся учебки й навіть до Покровська не доїхав, то стало ще гірше, бо наклався ще встановлювано-мужнісний контекст. Власне, це все було взяте тільки зі слів Бориса потім, а самі ми не думаємо, що зайвий привід йому був потрібен взагалі.

П’ять днів колос титанічно вершив свій народний суд, навіть не думаючи зупинятись. Він годував своїх бранців горіхами та козячим молоком, аби вони погладшали, а їхні дупки налилися соком. Навіть не розв’язував обох, а просто пхаючи в горлянку та заливаючи через лієчку. Час від часу він виносив їх по черзі до ванної кімнати, щоби всадити на унітаз і полити водою, так само зв’язаними. Але це останнє, суто гігієнічне та гуманне дійство згубило зрештою всю справу. На п’ятий вечір Костенко щось не розрахував ризики, розслабився й знову побив Сергія прямо в ванній і почав анально наругуватися над ним. Він і уваги звертати не став, що кляп вилетів з невільницького рота, а крики та стогін лише підзадорили його. Приглушені звуки почула стара сусідка з наступного двору, яка вже давно точила зуб на Бориса. В колишньому, районна шльоха з дев’яностих, що знепліднилася після аборту, озлобилася від того й постійно поголосила про когось, зателефонувала куди треба, а патруль вже й натрапив на підозрілі сліди колективного многорівневого… злочину.

Ніколи раніше ті поліціянти не бачили такого відчаю в очах чоловіків. Невдалі крадії на примусовій сексуальній службі були цілковито знищені. А Льоха ще й дахом поїхав, принаймні, його визнали неосудним і відправили до жовтого дому на Ігрені. Він, звісно, і припиздів трохи, мовляв, бачить себе зі сторони й усюди ввижаються йому дезертири.

На інших же двох чекала доля цілком відповідна їхнім вчинкам.